|
 |
|
ПОГЛЯДИ | |
| ||
|
||
|
||
Минули віки, але мало що змінилося під сонцем. Рабовласництво, змінилося феодалізмом, феодалізм – капіталізмом, пройшла хвиля соціалістичних революцій та еволюцій, але суть глибинних проблем суспільства не змінилась. Але у всі часи самоорганізація суспільства залежала від рівня небайдужості населення, від його бажання включатися у активне життя суспільства, а не тільки у боротьбу за особисті інтереси. Зараз ми живемо на так званому „пострадянському просторі”, яких характеризується цілим комплексом рудиментів радянської системи. Для мене це насамперед рудименти „радянського мислення”, що культивувалося тоталітарною системою. Ця система хотіла не просто контролювати людину ззовні, вона хотіла влізти в розум, змінивши сам характер мислення і відношення людини до суспільного життя. Громадська активність за „радянської доби” мала дві дуже чіткі тенденції. З одного боку усіляко заохочувалася активність у формах організованих „зверху”, тобто задуманих, дозволених і нав’язаних самою тоталітарною системою. Це були і всілякі народні дружини, піонерські і комсомольські агітаційні кампанії, гуртки самодіяльності та профспілки. Але фактично все це не становило жодної альтернативи державній системі – навпаки, було інструментами і формами її постійного контролю за людиною. З іншого боку, всі форми самоорганізації та громадської активності, що не були „благословлені” державною системою – активно пригнічувалися. Відома міліцейська формула „Більше трьох не збиратися!” дуже образно ілюструє, це відношення радянської влади до несанкціонованої владою громадської активності. Тоталітарна система десь на глибинному рівні завжди розуміла, що головна загроза тоталітаризму – це альтернативна системі та спонтанна самоорганізація груп людей, від малих до більш великих. Форми самоорганізації суспільств відомі з найдавніших часів – від грецьких самоврядних полісів, до Магдебурзького права для самоврядних міст та братств часів Середньовіччя і Відродження. У всі часи різні форми самоврядування і самоорганізації вступали у протиріччя з державними та іншими владними машинами і певним чином встановлювали рівновагу між інтересами держави і громадянина. Але ніде винищення суспільної самоорганізації не доводилося до такого глибинного рівня, як у Радянському Союзі та інших подібних йому тоталітарних державах XX століття. Зараз наше „пострадянське” суспільство знаходиться у перехідному стані. Воно немов би зелена трава, що була придавлена асфальтовим катком, потроху випрямляється і прагне до нормального вільного стану. В економіці це називається – країною з перехідною економікою. Але так само, як у економіці мають відновитися нормальні і вільні ринкові відносини, сформуватися клас малих та середніх власників, має укріпитися середній клас, так само і в громадянському суспільстві мають відновитися вільні зв’язки між громадянами. Саме вільні і спонтанні, ініційовані не вертикаллю влади, а власними потребами і ініціативами громадян, груп та прошарків населення. Саме на таких – горизонтальних, а не вертикальних, зв’язках тримається справжнє демократичне громадянське суспільство. Чим можна прискорити цей процес? Знов спробувати на державному рівні „стимулювати” активність? Але це все одно, наче алкоголіка лікувати від алкогольної залежності чаркою горілки. Якщо суспільство пасивне, безініціативне то спроби нав’язати якісь ініціативи ззовні навряд чи зможуть зробити його активнішим. Можна спровокувати якісь форми активності, але вони не будуть мати ніякого відношення до самоорганізації суспільства. Альтернативою може бути створення умов для виявлення власної ініціативи у громадян. А також умов, щоб ці ініціативи не пропадали безслідно, а могли розвиватися і давати якийсь суспільний результат. Позитивний результат подібних заходів – буде також потужним стимулом для виникнення нових ініціатив і проявів громадської активності. Дуже важливий також індивідуальний психологічний фактор. Подібно, як навіть величезна купа нулів не може у сумі дати одиниці, так само і активна суспільна група, що хоче досягти певних результатів, має складатися не з байдужих, пасивних і неграмотних людей, а з активних, інформованих і відповідальних особистостей. Громадський активізм починається не з партій і політичних кампаній. Воля до змінення суспільства повинна починатися з себе, незалежно від місця проживання і роду занять. Стати небайдужим до того, що відбувається у твоєму домі, у твоєму місті, у твоїй країні. Усвідомити хоч і маленьку, але все таки частку власної відповідальності за стан, у якому знаходиться твій під’їзд, твоя вулиця, а у кінцевому результаті і твоя країна, усвідомити, що твої найменші дії також потроху щось змінюють у світі навколо тебе – оце і є найперший і найголовніший крок до усвідомленої громадської активності. А коли у суспільстві утвориться критична маса небайдужих людей, то це буде якісною зміною, великим кроком вперед для всього суспільства. |
Один з правителів Стародавньої Греції сказав: „Не бійся ворогів, бо щонайгірше вони можуть тебе вбити, не бійся друзів, бо щонайгірше вони можуть тебе зрадити, бійся байдужих, ці не вбивають і не зраджують, але лише за їх мовчазною згодою на землі існує усілякі зрадництва і вбивства!”