Версія для друку

Вiдправити коментар (повiдомлення) X Iм`я(нiк): введiть iм`я (нiк), пiд яким Ви бажаєте вiдправляти коментарi Пароль: Заголовок: Основний текст: Код захисту*:

На сьогодні в Україні у сфері здійснення правосуддя склалася надзвичайно тривожна ситуація, яка у багатьох аспектах є кризовою або наближається до такої. Суд, основне призначення якого — захист прав і свобод людини, за нинішніх політичних та соціальних умов позбавляють можливості функціонувати як справедливий, незалежний та неупереджений судовий орган. Складність ситуації засвідчують численні звернення народних депутатів і їхніх виборців із проханням забезпечити розгляд конкретної справи за законом. В абсолютній більшості з них ідеться про таке: я не прошу прийняти рішення на користь певної сторони, я прошу, щоб суд справу розглянув за законом. У цьому і виявляється трагізм та парадокс ситуації.

Здебільшого причину такої ситуації пояснюють незадовільною діяльністю конкретних судів та суддів, але таке бачення проблеми, на моє переконання, дуже спрощене і поверхове. Насправді прояви недобросовісності, зловживань та інших порушень з боку деяких суддів, які, на жаль є і на які, безсумнівно, має бути відповідне правове реагування, — це лише один із цілого комплексу чинників, що визначають нинішню ситуацію у сфері здійснення правосуддя. До того ж, вони є наслідком глибших процесів, зокрема: політичної та соціальної нестабільності; високого рівня корумпованості суспільних відносин; фактичної залежності суду від інших органів державної влади; недосконалості законодавства, його безсистемності, суперечливості, не завжди продуманого внесення змін до нього.

Сподіваюся, ми всі усвідомлюємо те, що негаразди у сфері правосуддя є не лише проблемами судової влади і суддів. Суд і судді не існують поза системою державної влади, вони не ізольовані від інших інститутів і суб’єктів владних повноважень. Про це, зокрема, переконливо свідчать замовні судові рішення у так званих рейдерських справах. Вжиттям певних організаційних та правових заходів кількість випадків використання судів у неправомірному захопленні чужої власності вдалося зменшити. Але без загальної зміни політичної, економічної, правової ситуації цю проблему остаточно не вирішити.

Серед великої кількості проблем, які актуальні для сфери правосуддя сьогодні, хочу зауважити на таких. Передусім, це підрив правових засад здійснення правосуддя штучною політизацією цієї сфери, намаганням використати суд як засіб політичної боротьби або боротьби за власність. Прагнення мати “ручний” суд або “свого” суддю, по суті, означає приватизацію правосуддя. Запитую себе і вас: невже прихильники такого підходу не розуміють, що для нормального життя у демократичній правовій державі альтернативи незалежному і справедливому суду немає? Невже ті, хто прагнув і прагне контролювати суд, вважають, що будуть вічно при владі і що збудована під приватний інтерес система завтра не перейде під контроль нового власника?

Уразливим вітчизняне правосуддя робить існуюча, як правило узаконена, залежність суду від інших органів державної влади. Так, у залежність від органів виконавчої влади суд ставить установлений порядок організаційного, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності судів, соціально-побутового забезпечення суддів та працівників суду. Для поліпшення ситуації слід невідкладно:

— Державну судову адміністрацію України вивести із системи органів виконавчої влади і зробити її складовою судової влади;

— запровадити порядок фінансування судової влади, який реально забезпечував би її незалежність.

Свого часу, як народний депутат України, я вніс відповідний законопроект на розгляд парламенту. Ще торік, у червні, його прийняли у першому читанні конституційною більшістю голосів, однак ухвалення законопроекту в цілому чомусь затягнулося.

Не може бути незалежного суду в конкретній справі, якщо залежною є судова влада загалом.

Серед найактуальніших проблем у сфері правосуддя ключовою вважаю відсутність організаційної та процесуальної єдності судової системи України. На сьогодні в нашій державі, замислимось лишень, створено кілька автономних судових систем, які мають окреме кадрове, фінансове, матеріально-технічне забезпечення, свої органи суддівського самоврядування, ради суддів, кваліфікаційні комісії тощо. Йдеться про систему господарських судів на чолі з Вищим господарським судом України, адміністративних судів на чолі з Вищим адміністративним судом України і загальних судів на чолі з Верховним Судом України.

З усією відповідальністю заявляю: у цьому закладено міну уповільненої дії для правосуддя, держави і суспільства. Відбувається руйнація єдиної судової системи, а з нею державної влади загалом. Це негативно позначається на судовому захисті прав людини, бо зараз Верховний Суд України у багатьох випадках позбавлений дієвих правових засобів впливу на забезпечення однакової судової практики, на виправлення судових помилок, допущених судами нижчих ланок. Громадянам, зрештою, не залишається нічого іншого, як шукати правди в Європейському суді з прав людини.

Загроза того, що руйнація єдиної судової системи України триватиме — вже реальна. Нова редакція Закону “Про судоустрій України”, яку Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя 21 лютого 2007 р. рекомендував парламенту ухвалити в першому читанні, уже передбачає створення не трьох, а п’яти автономних судових систем: системи адміністративних судів, господарських судів, кримінальних, цивільних, на вершині кожної — відповідний вищий суд, та незрозумілої системи, до якої, судячи з усього, повинні входити: дільничні, апеляційні загальні суди та Верховний Суд України.

Згідно з цим проектом судовий устрій держави матиме складнішу, громіздкішу конструкцію і складатиметься з двох місцевих судів (в тому числі з трьох видів окружних судів — кримінального, адміністративного, господарського), трьох видів апеляційних судів: адміністративного, господарського і, так би мовити, загального (з кримінальних і цивільних справ), чотирьох видів вищих спеціалізованих судів: Вищого цивільного суду, Вищого кримінального суду, Вищого господарського суду, Вищого адміністративного суду та Верховного Суду України. А ще згадаймо про систему військових судів. Зрозуміти логіку такої побудови після її детального вивчення складно навіть фахівцям. А що робити пересічному громадянинові, як йому зорієнтуватися у хитросплетінні спеціалізації судів та підсудності справ?

Законопроект створює передумови для правового конфлікту судових систем, оскільки Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди наділяються однаковим за юридичними наслідками правом давати судам нижчого рівня роз’яснення з питань застосування законодавства. Крім того, за цим законопроектом, усупереч Конституції, Верховний Суд України фактично перестає бути не тільки найвищим судовим органом, а й судовим органом загалом, оскільки позбавляється виконання касаційної функції.

Рада суддів України, яка представляє весь суддівський корпус, прийняла відповідне звернення до Президента України та Верховної Ради України, визнавши запропонований законопроект “Про судоустрій України” юридично необґрунтованим, історично невиправданим для України та незрозумілим для її громадян.

Сподіваюся, що парламент виважено і надзвичайно відповідально поставиться до розгляду цього законопроекту. Адже ті, хто планує запровадити таку систему судів і вважають себе визначними архітекторами, мусять усвідомити, що вона може поховати і їх під своїми уламками. Але найсумніше те, що від цього страждатимуть прості громадяни України.

У контексті проблеми єдності судової системи особливо хочу акцентувати вашу увагу на питанні доцільності утворення адміністративних судів. Створювана система окружних та апеляційних адміністративних судів ускладнює доступ людей до правосуддя, оскільки такі суди територіально будуть розташовані на значній відстані від населених пунктів, у багатьох випадках за 100—200 і більше кілометрів. Нагадаю, що в області передбачається створити окружний адміністративний суд — один на всю область. А апеляційні суди “обслуговуватимуть” по кілька областей. Наприклад, Львівський адміністративний апеляційний суд має обслуговувати 8 прилеглих областей України. Це ускладнить процес звернення до них громадян, їх участь у судових засіданнях, зумовить для них додаткові фінансові витрати на поштові послуги, проїзд та перебування у місці розташування таких судів.

Скажіть мені, будь ласка, таке правосуддя є доступним? І це той європейський стандарт, на який посилаються ті, хто підтримує такий законопроект. Певен, що це далеко не так.

Обґрунтування необхідності утворення окружних судів тим, що це забезпечить незалежність суду від впливу місцевої влади, з правової точки зору не може вважатися належним і прийнятним. Залежний суддя — це вже не суддя, в якому б суді він не працював — у господарському, цивільному, кримінальному, місцевому чи Верховному Суді. Тому проблему слід вирішувати через створення системи забезпечення незалежності кожного судді, а не лише судді певного суду.

Дехто не втомлюється пояснювати необхідність створення окремої системи адміністративних судів виконанням пріоритетного завдання, яке для України визначила Рада Європи, а також відповідністю такої системи європейським стандартам. Насправді ж суверенній державі ніхто не може вказувати, яким має бути судоустрій чи правова система взагалі. Єдине, що нам можуть рекомендувати відповідні міжнародні інституції — це забезпечення функціонування справедливого суду. Якою системою судів це буде забезпечено — внутрішня справа кожної держави.

Створення окремої системи судів передбачає величезні фінансові затрати. У зв’язку з цим виникає запитання: “Де нам за нинішньої скрути взяти щонайменше мільярд гривень, щоб лише запустити функціонування адміністративних судів із понад тисячею нових суддів цих судів, у тому числі близько ста суддів Вищого спеціалізованого суду?” Це при тому, що у Державному бюджеті у нинішньому році на діяльність судової системи загальної юрисдикції передбачено 1 млрд 744 млн грн. І все це хтось називає державним підходом до формування судової системи.

Спеціалізація судів не може бути самоціллю, сенс такої спеціалізації в іншому — забезпечити належну якість та ефективність правосуддя, зробити його доступнішим для людей.

Мене запитують: “Чи є цьому альтернатива?” Звичайно, є! Необхідно зберегти існуючий на сьогодні порядок розгляду адміністративних справ, запровадивши у місцевих судах спеціалізацію суддів. За необхідності кількість суддів у таких судах може бути збільшено.

В апеляційних судах слід створити апеляційні палати, які безпосередньо розглядатимуть апеляційні скарги в адміністративних справах. І це без збільшення кількості суддів апеляційних загальних судів, оскільки у них на сьогодні наявні майже 370 суддівських вакансій, а завантаженість цих судів невелика — на одного суддю апеляційного суду на місяць припадає усього приблизно 10 справ. Для порівняння: на суддю місцевого суду нерідко припадає майже 200 справ та матеріалів, а суддя Верховного Суду України у середньому розглядає 70 справ та матеріалів (судді цивільної палати — 150 справ та матеріалів).

Складною проблемою, що перешкоджає належному захисту прав людей, також є надмірна формалізація судових процедур, ускладнення судового процесу, коли процес здійснюється заради процесу. До того ж він надмірно ускладнений. Взяти хоча б процесуальний порядок руху господарських справ. Під час розгляду в місцевому суді виноситься проміжна ухвала, яка оскаржується в апеляційному суді. З апеляційної інстанції цю справу повертають до місцевого суду, або оскарження направляється до Вищого господарського суду України і т.д. Справу можуть просто “перекидати” місяцями, роками із однієї інстанції до іншої і вона залишатиметься по суті не вирішеною. Ми повинні спростити судовий процес, і зараз Верховний Суд України працює над вирішенням цієї проблеми.

Усе це та багато інших проблем — результат безсистемного, хаотичного, непродуманого, науково необґрунтованого реформування судової системи.

Вочевидь ті, хто сьогодні визначає напрями судової реформи, не мають чіткого та єдиного принципового бачення майбутнього судового устрою нашої країни. Наслідком цього стають небезпечні експерименти з кардинального реформування правосуддя. За такої ситуації головне наше завдання полягає у тому, щоб, по-перше, не допустити руйнації існуючої судової системи, по-друге, максимально використати її можливості для удосконалення правосуддя.

Дехто може оцінити таку позицію, як гальмування судової реформи, а як на мене, то це — розумний, виважений і державний підхід до справи.

Ключовим при здійсненні судової реформи є вирішення питань, пов’язаних із судовим процесом. Саме процес (процедури) визначає сутність правосуддя. А його створили таким, що він буквально вимучує суддів та інших працівників суду, замордовує людей. Результат такого процесу, на жаль, очевидний.

Тому, розпочинаючи реформування судової системи, насамперед потрібно визначитися зі змістом судового процесу, його предметом і видами, а вже потім під відповідні функції правосуддя вибудовувати систему судових органів. У нас же реформування здійснюється за іншим підходом: утворюються відповідні суди, а згодом під них підганяється процес. Саме таке ми спостерігаємо на прикладі адміністративних судів. Це всеодно що воза поставити попереду коней, а не навпаки.

Непродуманість реформування судового процесу призвела до того, що на розгляді Верховного Суду України зараз перебуває більше 40 тис. цивільних справ. Люди роками чекають, доки їхні справи розглянуть в касаційній інстанції. А це вже формальність і профанація касації. Така ситуація склалася не з вини суддів Судової палати у цивільних справах, які сьогодні працюють на межі фізичних і психологічних можливостей. Повторюю, на кожного з них припадає на місяць майже по 100—200 справ і матеріалів. Проблема породжена непродуманим законодавчим регулюванням касаційного розгляду цивільних справ. До речі, більшість рішень Європейського суду з прав людини, в яких констатовано порушення судами України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосуються порушення розумного строку розгляду справи в суді. Таких рішень Європейський суд у 2005 р. ухвалив 6, а в 2006 — 8.

З огляду на це я вдячний депутатам Верховної Ради України за прийнятий напередодні закон, який дасть змогу здійснити касаційний розгляд цих справ уже найближчим часом. Я розумію, що кардинальне вирішення проблеми щодо касаційного перегляду судових рішень попереду, але я також переконаний, що спільними зусиллями ми це зробимо, адже нерозумно й необґрунтовано, коли судді Верховного Суду України розглядають справи про користування туалетом, межею, дрібні справи про стягнення штрафів на суму 40, 50, 100 грн.

Є ще одна нагальна процесуальна проблема, що потребує ухвалення відповідного рішення парламентом. Йдеться про необґрунтоване віднесення у 2001 р. до компетенції суду розгляду адміністративних справ про порушення Правил дорожнього руху. Усім відомо, до яких негативних наслідків це призвело. Майже половина усіх справ, які розглядають суди першої інстанції, — справи цієї категорії. У 2005 р. їх було 3 млн, а в 2006 р. — уже 4 млн. Ситуацію слід виправляти невідкладно — розгляд більшості таких справ доцільно передати працівникам міліції, залишивши у віданні судів найбільш тяжкі порушення Правил дорожнього руху та розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність працівників ДАІ у “дорожніх” справах. Прохання до парламенту — на найближчих засіданнях розглянути та ухвалити розроблений за участю Верховного Суду України законопроект. За це парламентарям будуть вдячні не тільки судді місцевих судів, а й мільйони громадян.

Незважаючи на зазначені недоліки і всю складність ситуації у вітчизняній судовій системі, я переконаний, що у нас є соціальні, політичні, правові та інші передумови для того, щоб в Україні був створений справедливий суд. У цьому кревно й однаковою мірою мають бути зацікавлені не тільки політики, представники бізнесу і влади, а й усі громадяни. Адже абсолютна більшість громадян у будь-якій країні хоче жити за визначеними законом правилами, хоче розраховувати на справедливе вирішення державних і приватних справ, на впевненість у завтрашньому дні. І всі ми — незалежно від посад, від статків, прагнемо для себе справедливості, яку в правовій державі може забезпечити лише справедливий суд. Суспільству ж важливо жити з таким судом уже сьогодні.