Вiдправити коментар (повiдомлення) X Iм`я(нiк): введiть iм`я (нiк), пiд яким Ви бажаєте вiдправляти коментарi Пароль: Заголовок: Основний текст: Код захисту*:

Місцеве самоврядування   Усвідомлений вибір (або "Не всі в Києві освиніли!"-2) Сергій Васильченко, для АКТИВІСТ-а, 04/06/2008 15:53 Результати дострокових київських виборів жваво коментують політологи та соціологи, аналізуючи, за рахунок перетікання чиїх виборців сформувався електорат Черновецького. Але ці вибори були місцевими, і на них на вибір громадян менше впливав ідеологічний чинник. Тому для розуміння мотивів, якими керувалися виборці, що проголосували за чинного мера, потрібно розглядати їх під іншим кутом зору.

На попередніх виборах за Леоніда Черновецького голосували ті, хто вірив у перемогу Олександра Омельченка, але розчарувався у ньому. Такі виборці скептично поставилися і до управлінських здібностей Віталія Кличка та його команди, тому віддавали голос за непрохідного кандидата.
Навіть прихильники Леоніда Черновецького, голосуючи за нього, не могли знати, як він покаже себе на обраній посаді. Адже робота народного депутата Верховної Ради значно відрізняється від діяльності міського голови.

На виборах цього року кияни віддавали за Леоніда Черновецького свій голос цілком усвідомлено. Адже всю його діяльність у кріслі мера досить активно висвітлювали засоби масової інформації протягом усього терміну перебування на посаді.

Так, серед теперішнього електорату Леоніда Черновецького були й ті, хто голосував за політичними мотивами - «в піку Юлії Тимошенко». Але й вони навряд чи були настроєні дуже критично до діяльності діючого мера, інакше не віддали б за нього голос.

Найбільше пишуть про киян, на вибір яких вплинула соціальна політика Леоніда Черновецького. Але відповідальність за ці голоси лежить на парламентських політичних силах, які своєю діяльністю в органах державної влади так і не спромоглися в останні роки створити такі умови життя, за яких муніципальна соціальна допомога не мала б значної ваги у житті громадян.

Експерти дуже мало звертають увагу на діяльність інформаційно-довідкової служби Київської міської влади «Call-центр», яка ефективно замінює прямі зустрічі киян з мером. І хоч Леоніда Черновецького постійно критикують за відсутність прямого контакту з громадянами, проте варто згадати про черги та тисняви, які створюють люди під час зустрічі з керівництвом. Де гарантія, що пряме спілкування з виборцями не переросло б у «Ходинську катастрофу».

Спочатку діяльність «Call-центру» молодь та люди середнього віку сприймали скептично, вважаючи, що туди дзвонять лише заклопотані бабусі і той центр нічого реально не допоможе. Але поступово інформація про те, що на скарги через «Call-центр» реагують, почала ширитися серед киян і знаходити схвальні відгуки. Особливо людям, які скористалися послугами «Call-центру», сподобалося, що до них передзвонюють і запитують, чи відреагували на їх скаргу. І хоч реакція на звернення громадян не завжди є адекватною - такі відповіді органів місцевої влади полюбляють демонструвати київські сайти, проте звернення до «Call-центру» зараз є фактично єдиним способом вирішити наболіли проблеми. Адже не кожен хоче вв'язуватися у судову тяганину. Та й не всі проблеми лежать у юридичній площині, щоб їх вирішувати через суди. За радянських часів досить було написати листа на ім`я генсека компартії і викласти суть проблеми. І якщо ця проблема була не політичного характеру, то вона, як правило, швидко вирішувалася на користь скаржника. В іншому випадку у нього виникали проблеми - як вижити в таборах чи «психушці». У країнах, як тепер кажуть, розвиненої демократії над вирішення проблем та лобіюванням інтересів громадян працюють громадські організації. У нас через відсутність громадських організацій прямої дії у цій сфері сформувався вакуум. Тому поява та робота «Call-центру» стала вагомим аргументом для киян з різними політичними вподобаннями голосували за діючого мера - Черновецький реально вирішує проблеми та наводить порядок. А найголовніше - «Call-центр» діє постійно на відміну від «гарячих ліній», які відкривають політичні сили під час виборчої кампанії та відразу після виборів закривають, тим самим порушуючи азбучну істину - вибори починаються на другий день після виборів. Зрозуміло, що жодній політичній силі самотужки створити аналогічний «Call-центр» не вдасться, він є за успішної дальності чинного мера його природною перевагою, а займатися клонуванням недоречно. Як будь-яка бюрократична структура, «Call-центр» може вирішити лише певний сегмент проблем: побут, благоустрій, транспорт та ін. Також «Call-центр» не може пролобіювати рішення у Київраді, для цього є більш дієві механізми роботи з виборцями.

У попередній статті ("...не всі в Києві освиніли...") згадувалося, що політичним силам, які нині активно борються з Леонідом Черновецьким, упродовж багатьох років неодноразово пропонувалося розпочати системну роботу з виборцями. Зміст таких пропозицій зводилася до того, що потрібно створити систему взаємодії з дієвими громадськими організаціями та неформальними групами активних людей, надаючи їм насамперед лобістську допомогу в органах влади різного рівня. Зі свого боку ці громадські об`єднання (ГО) змогли б не тільки збирати звернення громадян, тим самим виконуючи роль «Call-центру», а й залучати скаржників до кампаній з вирішення їх проблем. Так ГО стали б не тільки посередниками між громадянами та політиками, які представляють владу, а й «акумуляторами» активних громадян, які були б «стабільним» електоратом партнерської політичної сили. Члени ГО також є ефективними агітаторами, бо можуть пояснити, чому хочуть обрати конкретну політичну силу ( чи кандидата), а проводячи між виборами власні кампанії, відточують майстерність переконувати людей.
Але політичні сили обрали не шлях співпраці з ГО, а посилання виборцям різних меседжів. Цю думку підтверджує у своїй статті «Головні помилки виборів-2008» народний депутат від БЮТ, керівник департаменту реклами БЮТ Віктор Уколов: «Відсутність меседжів для середнього класу, який складає кістяк підтримки Тимошенко у Києві, стала причиною демобілізації середнього класу з виборчого процесу. Безумовно, це стратегічна помилка БЮТ у плануванні виборчої кампанії.».
Схожу позицію висловив і народний депутат від НУНС Давид Жванія в ефірі «Ера FM»: «У нас був повний розрахунок, що інтелектуальне місто, яке має такий внутрішній потенціал, що саме з високих позицій потрібно було підходити до виборів у місті, приходити з меседжем планового розвитку Києва, який необхідно трансформувати далі на всю Україну». Хоча за роки незалежності громадяни вже втомилися від меседжів, вони чекають конкретних дій та рівноправного діалогу з політиками.
На цих виборах Леоніда Черновецького підтримали й окремі «живі» громадські організації, передусім ті, що об'єднують соціально вразливі групи населення, про що ніхто не говорить. На це вплинула допомога, яку вони отримували від міста, адже попередній мер Олександр Омельченко приділяв їм менше уваги. І навіть якщо на виборах їх внесок у загальний результат був невеликим, за умови, що команда мера активніше почне працювати з ГО та розширить їх спектр, Київ зможе повторити долю міста-побратима Чикаго. Там з 1955-го аж до самої смерті у віці 74 роки мером був Річард Делі (Richard Joseph Daley), який проводив діяльність, що забезпечувала необхідну для перемоги кількість голосів. А в 1989 році на цю посаду обрали його сина, теж Річарда Делі (Richard Michael Daley), якого у минулому 2007-му вшосте переобрали. І це незважаючи на те, що конкуренти Делі на виборах приділили багато уваги розслідуванню, що проводилося щодо політики прийому на роботу до місцевої адміністрації і хабарництва, пов'язаного з роботою вантажного транспорту в місті... Делі, який залишився чистим перед законом, назвав викритих у корупції «паршивими вівцями в отарі» і пообіцяв виправити всі порушення. До речі, у новообраній Київраді політичну кар'єру розпочинає син київського мера Степан Черновецький.
А політичні сили, які будуть розраховувати лише на посилання меседжів народу, можуть повторити долю дерев, які так полюбляють демонстративно садити їх лідери...

P.S. На виборах міського голови усі говорять про низьку явку - 53,39%, хоч вона за європейськими мірками дуже пристойна та майже дорівнює активності на перших виборах мера 1994 року (54,2%), які відбулися у теплу пору року. Питання в іншому: куди поділися всі ті громадські організації, які майже кожну виборчу кампанію супроводжували проектами з активізації та мобілізації виборців та звітували про успішну реалізацію цих проектів? Чомусь на виборах мера їх не було чути. Може, вибори органів влади столиці - не така вже й важлива подія?