| Вiдправити коментар (повiдомлення) |
X |
|
|
Королі і капуста
Величенко Родіон, для "Активіста", 09/11/2007 21:34
 Вже давно відгриміли вибори. Всі отримали їм належне. І що? Вже другий місяць на Вкраїні тягнеться важке і тягуче політичне міжсезоння. |
Я ні в якому разі не ставлю під сумнів користь від цих, і взагалі будь-яких виборів. Незважаючи на відносно низьку явку і загальну відразу до політики, вибори своє завдання з честю виконали. І ось чому... Буремні президентські вибори 2004 року дуже надовго відучили українську політичну еліту вирішувати долю виборів шляхом масових фальсифікацій. Цей урок закарбували собі усі політичні сили, і навряд чи хтось з них наважиться вчинити таке вдруге, хто б не прийшов до влади. Дострокові парламентські вибори 2007 року теж, на мій погляд, дали українському політикуму низку важливих уроків. По-перше, схоже, минуле скликання Верховної Ради було останнє, коли питання створення більшості вирішувалося шляхом перетягування депутатів з фракції до фракції. Навіть, якщо у новому скликанні Рада не прийме закон про імперативний мандат, все одно депутати навряд чи будуть скакати, як зайці, з фракції до фракції, а побоюватимуться розпуску Ради з боку Президента. Тим більше, що майже всі „перебіжчики”, що покинули свої фракції з особистою, часто корисною метою, зрештою програли, опинившись після виборів на стінами парламенту. По-друге, політичні сили, які йшли до Ради під одніми гаслами, навряд чи наважаться дуже швидко їх змінювати на протилежні у надії, що до наступних виборів електорат за п’ять років це вже забуде. Оцінка, видана виборцями Олександру Олександровичу Морозу та його партії, дуже добре застерігає потенційних наступників, що не може партія за місяць до виборів випускати в прокат кінострічку „Помаранчеве небо” з не надто прихованою рекламою Соцпартії та її лідера, а вже за два місяці після виборів публічно казати, що „Соцпартія ніколи не була помаранчевою силою” і вступати у „антипомаранчеву” коаліцію. Не розуміють наші виборці подібних трюків. Наразі, є ще й третій урок. Кожна політ сила тепер має якомога швидше виконувати свої передвиборчі обіцянки, бо наступні вибори можуть настати не через п’ять, а лише через півтора-два роки. Але цей стимул, як на мене, є двояким. Крім позитивного стимулу працювати швидше, у політсил також з’являється стимул негативний – давати якомога простіші і популістичніші обіцянки, які можна виконати дуже швидко і наглядно, але при цьому забувати про довгострокові програми і реформи, без яких сучасна держава також не може існувати. Але годі про уроки, час про перерву. От у чому нашим політикам ще довго вчитися і вчитися у європейських колег, то це легкості і безперервності передачі влади. Я розумію, не хочеться віддавати владу: не все ще зроблено, не все пролобійовано, дехто тільки встиг нагріти з таким трудом завойоване крісло важливої посади – і тут знов зміна влади. Неприємно, що казати... Однак, ніхто і не обіцяв народним обранцям приємної прогулянки у політиці. Політика – професія шкідлива, це відомо давно. А нам, громадянам, треба думати не про приємність політиків, а про власні інтереси. У сусідній Польщі, наприклад, дострокові вибори пройшли майже на місяць пізніше, ніж у нас. Але там голоси вже давно пораховані, старий уряд уже пішов у відставку, а депутати вже вступили до парламенту, і починають формувати уряд новий. А майбутні урядовці вже роблять перші заяви про нові особливості внутрішньої і зовнішньої політики. Життя ж бо не стоїть на місці. Нафта і газ круто дорожчають, дорожчають продукти першої необхідності, долар стрімко занурюється, мов „Титанік” у океанську глибину, а разом з ним тоне і гривня, що намертво пристебнута до долара, немов герой Ді Капрі наручником до „Титаніка”. Тобто життя йде собі далі і гарантує все нові і нові виклики. І це абсолютно природно. Але на виклики треба ж реагувати! А що ми бачимо у нашій владі? Рада все не може зібратися і навіть визначити дату першого засідання. Уряд все не може змиритися з приставкою „в.о.”, але власні функції виконує вже у режимі „не бий лежачого”. А перший віце-прем’єр, що перед виборами обіцяв „обвал цін”, замість цього самого обвалу дочекався чергового рекорду інфляції. І тепер він розлого розказує перед телекамерами, як сильно, незважаючи на інфляцію у нашій державі, все ж таки впали ціни на капусту і яке важливе місце ця капуста займає у раціоні пересічного українця. Просто якийсь анекдот! Якби я сам не бачив цього на ТБ, то мабуть подумав би, що це чийсь жарт. Але годі жартів. Державі потрібна влада. Професійна і зацікавлена у результаті. Можливо, треба відмовитися від практики, коли кожен новообраний міністр міняє „під себе” всіх замів, а інколи й пів-міністерства. При чому нових людей назначає не за професійною ознакою, а за політичною. А іноді й за родинною... На мій погляд, було б непогано, якби наші міністерства комплектувалися не політиками, а професійними чиновниками, які добре знають власну галузь і згодні професійно виконувати будь-яку програму уряду і міністра-політика. Тоді зміна політичної сили при владі і навіть паузи між урядами зводились би лише до заміни особисто міністра і проходили б непомітно. А новому міністру не треба було б виганяти чиновників-саботажників, яких його попередник назначив не за здібностями, а за принципом особистої лояльності. І нарешті, може самим нашим політикам пора вже перестати боятися зміни влади? Може час вже змиритися з думкою, що за демократії вони завжди будуть, халіфами на годину, чи себто королями на день, місяць, рік. А втративши народну підтримку, треба просто швидше звільнити місце для нового короля на годину, який так само колись піде, і якому треба якомога швидше встигнути щось зробити за відведений для нього час. Але так само й ті, що пішли, мають всі шанси згодом повернутися королем. Звісно теж не назавжди. Ось про що треба думати, панове! А ви все про капусту...
|
27/08/2008 20:12
