Вiдправити коментар (повiдомлення) X Iм`я(нiк): введiть iм`я (нiк), пiд яким Ви бажаєте вiдправляти коментарi Пароль: Заголовок: Основний текст: Код захисту*:

Державна політика   "Виконати не можна ігнорувати" Денис Базілевич, 20/10/2007 06:32 Президент - Кабінет Міністрів - Верховна Рада: хто кого має слухатися?

Вирішення саме цієї дилеми із визначення ролі і місця коми у трикутнику інститутів державної влади в України було покладено в основу взаємовідносин між президентом України, спікером та особливо прем'єром. Ціною компромісу, досягнутого влітку 2006 року, окрім універсалу, стало послідовне напруження обстановки, перехід до «холодної війни» у вигляді «війни указів та постанов» і з подальшою відомою кульмінацією подій, що призвели до дострокових парламентських виборів.

Але в умовах української специфіки розвитку демократичних принципів державного управління можна знайти купу виправдань і безліч пояснень та аргументів щодо правоти і президентської канцелярії, і чільників кабміну, і депутатів Верховної Ради. І цікаво, що більшість з них будуть переконливими з точки зору юридичної грамотності та політичної доцільності.

Експерти небезпідставно в один голос посилаються на невідповідності, закладені в останніх змінах до Основного закону, які полягають у нечітко і часто некоректно сформульованих повноважень окремих інститутів влади. Марні спроби усіх учасників політичного процесу апелювати до горезвісного конституційного суду України, який опинився у повному штопорі через неймовірний тиск на нього, а особливо окремих суддів, з намаганням по-українські пролобіювати те або інше політично вмотивоване рішення, в кінці кінців призвели до відкритого розчарування щодо спроможності виправити ситуацію шляхом терапевтичних заходів. Врешті визнали - потрібне хірургічне втручання.

Але пересічний українець може задатися питанням, чи у відносинах між інститутами влади, наприклад, Сполучених Штатів - держави, яка відома своїми глибокими демократичними традиціями та високою політичною культурою, незмінними конституційними принципами та чітким розмежуванням повноважень між суб'єктами влади - відбуваються подібні явища? Спробуємо відповісти.

Чинний американський президент протягом свого часу перебування у владі лише чотири рази використав конституційно закріплене за ним право вето: вперше - лише після п'яти з половиною років з моменту отримання найвищої в країні посади (тобто тільки під час свого другого терміну), в останнє - зовсім нещодавно, коли він ветував законопроект, який розширював програму страхування здоров'я дітей, що призвело до найактивніших за останні часи акцій у медійному просторі з закликом до громадськості активно відстоювати права захисту дітей та апелювати до своїх представників у владі з вимогою подолати вето президента.

Той факт, що президент Буш не застосовував право вето протягом більш, ніж п'яти років є незвичним явищем. Більшість американських президентів, починаючи з Трумена, використовували вето в середньому двічі на рік. Деякі аналітики кажуть, що одна з причин, чому чинний господар Овального кабінету не ветував законопроекти, які потрапляли йому на підпис, полягала у зосереджені контролю над Конгресом в руках республіканців. Тому у президента, також республіканця, не виникали занепокоєння схвалені Конгресом законопроекти.

Але справжня причина полягає в іншому. Як виявилось, Джорджу Бушу просто прийшлося до смаку вдаватись до так званих «особливих коментарів» щодо схвалених Конгресом законопроектів, в частинах, які не влаштовують його як президента, та зазначати при цьому особливість їх тлумачень виконавчою владою, а якщо простою мовою - ігнорувати окремі норми законів (signing statement). Такі коментарі є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади і фіксуються у спеціальному федеральному реєстрі.


Джерело: The Boston Globe

Провідні американські юристи вже довгий час обурюються специфічним методом президента приписування таких коментарів до законів, що, на їх думку, є прямим порушенням конституції та прямою загрозою для демократії. Більш цинічним, на їх погляд, є урочистість процедури підписання президентом білів, коли Джордж Буш у присутності високоповажної публіки у доброму гуморі ставить свій підпис під законопроектом, розпиває шампанське, роздає привітання, а вже через декілька хвилин, коли гості розходяться, тихесенько дістає «таємну книгу» і починає писати, що ж він насправді про все це думає.

Таким чином президент США наказав своїм підлеглим ігнорувати окремі норми законів у більш, ніж 750 випадках, посилаючись на нібито своє право ігнорувати будь-яку норму закону, яка суперечить його особистому тлумаченню власних конституційних прав.

Конституція Сполучених Штатів Америки, 220-річний ювілей якої нещодавно урочисто американці відсвяткували, чітко наділяє Конгрес правом «писати закони», а президента зобов'язує «опікуватись тим, щоб закони виконувались» (розділ III). Попри це, Буш неодноразово заявляв, що він не може виконувати закони, які він вважає неконституційними.

Іноді він ігнорує такі норми законів, які стають ціною компромісу між Конгресом і Білим Домом при схвалені законопроектів у цілому. «Він знаходить компроміс із членами Конгресу, всі вони потім присутні на церемонії підписання, але згодом він відзиває назад ці домовленості - і найчастіше ані Конгрес, ані засоби масової інформації, ані громадськість не знають, що такий факт стався», - скаржиться Крістофер Келлі, професор в галузі політичних наук Університету Майями в Огайо.

Більш того, президент ігнорує навіть ті закони, повноваження Конгресу щодо схвалення яких були підтверджені відповідними рішеннями Верховного Суду.

І хоча Джордж У.Буш пішов набагато далі від своїх попередників, все ж його дії не є безпрецедентними. Так, на початку XIX століття американські президенти лише іноді могли заперечити проти окремих норм законів і вимагати їхнього невиконання у зв'язку із невідповідністю конституції. Але у середині 80-х років минулого століття, у розпал президентства Рейгана, для нього стало звичайною практикою продукувати такі особливі коментарі. На думку тодішнього генерального прокурора Едвіна Міза, така практика дозволяла президенту посилити свою владу.

Наступники Рональда Рейгана продовжили використовувати такий механізм, і вже Джордж Буш старший зареєстрував протягом чотирьох років свого правління 232 коментарі до схвалених законів, Біл Клінтон, у свою чергу - до 140 законів за період восьмирічного перебування у владі.

В результаті ми бачимо, що навіть у демократично розвинених країнах з добре збалансованими інститутами влади, повноваження яких чітко закріплені конституційно, відбуваються явища узурпації влади однією з її гілок, що є таким знайомим для України. При цьому аргументи щодо перетягування на себе зайвих повноважень, яке намагаються виправдати необхідністю захисту інтересів суспільства і підвищення рівня його безпеки, є не досить переконливими. Але кожна країна йде своїм шляхом!

Денис Базілевич є учасником програми стажування в Конгресі США