| Вiдправити коментар (повiдомлення) |
X |
|
|
Французька президентська кампанія: український погляд
Сергій Чухно, аспірант з міжнародної економіки, Університет м. Гренобль, Франція, 12/04/2007 21:30
 Проте що насправді представляють ці президентські вибори для Франції ? Яким чином організовано одну з головних, історично важливих подій суспільно-політичного життя країни ? Хто є його учасниками, між якими силами точиться боротьба ? За якими правилами відбувається політичне протистояння? На ці та інші питання відповідає Сергій Чухно, аспірант з міжнародної економіки з Університету м. Гренобль, Франція. |
8 Квітня 2007 року. У ці святкові вихідні, все "дихає" недільним спокоєм. Як щойно повідомила одна з національних радіостанцій, лише з залізничного вокзалу Парижу біля одного мільйону чоловік відправилось проводити ці "довгі", тридобові вихідні, кудись у провінцію, щоб насолодитись природою і весняним теплом.
Проте за маскою зовнішнього спокою вирують справжні емоції і напруга, сила яких останніми днями неухильно зростає: останніми днями, 12 персонажів, які представляють різні погляди на сучасні суспільні проблеми, захищають різноманітні ідеї і пропонують 12 різних проектів суспільства, стали з регулярністю з являтись не тільки на спеціалізованих політичних каналах (наприклад, парламентський канал, La Chaine Parlementaire, LCP, на якому, на відміну від української Ради, транслюють не виключно парламентські засідання, а й численні політичні, історичні програми, тощо) і у численних політичних програмах, а й заповнили ефірний простір звичайних суспільно-розважальних національних телеканалів. Це означає виходження виборчої естафети на фінішну пряму. Через два тижні, 22 квітня, ми дізнаємося ім'я двох з дванадцяти, яки приймуть участь у наступному етапі - другому турі виборів.
Проте що насправді представляють ці президентські вибори для Франції ? Яким чином організовано одну з головних, історично важливих подій суспільно-політичного життя країни ? Хто є його учасниками, між якими силами точиться боротьба ? За якими правилами відбувається політичне протистояння ?
Президентські вибори у політичний системі Франції
Президентські вибори є головною подією у політичному житті французького суспільства. Хіба може бути інакше у "якобінський" країні з традиційно централізованою владою, де усі суспільно важливі рішення приймаються у "центрі", а державні службовці відрізняються за своїм статусом від решти громадян ?
Політичний режим Франції часто називають "напівпрезидентським" (semi-présidentiel). Дехто порівнює його з політичним режимом, який існував в Україні за часів президента Кучми. Але, хоча мова й іде про два політичні режими з сильною президентською владою, розподіл повноважень і відповідальностей між головними гравцями політичної системи суттєво різниться: президент не здійснює формування уряду; до його прямої відповідальності відносяться сфери безпеки і зовнішньої політики, а за внутрішні справи відповідає уряд, сформований парламентською більшістю. Проте Президент завжди представляє певну політичну силу - партію, які він очолює або спирається на її політичну підтримку. Уразі перемоги його політичної сили на парламентських виборах, які, починаючи з 1997 року, відбуваються кілька тижнів після президентських, що, до речі, зменшує шанси перемоги політичних сил, які знаходяться в опозиції до Президента - "Ви щойно проголосували за мою програму, підтримайте мою політичну силу, щоб ми мали змогу цю програму реалізувати",- Президент дійсно має широкий простір для дій. Інакше, він опиняється у ситуації змушеного "співіснування" (co-habitation), що веде до необхідності пошуку нелегкого компромісу з опозиційним парламентом і урядом, як це було, наприклад, у 1997-2002 роках, коли президенту Шираку довелись співпрацювати з соціалістичним урядом Ліонеля Жоспена. Президентську владу у Франції можна назвати сильною, тільки порівнюючи її політичну систему з парламентськими режимами сусідніх країн (Іспанія, Італія, Великобританія).
Кампанія 2007 : головні гравці і дебати
Очевидно, що тематика дебатів кампанії відображає соціальні реалії країни. Економічна стагнація, високий рівень безробіття, відсутність упевненості у майбутньому, і сильне почуття песимізму, який виражається у широко розповсюдженій думці, що наступне покоління буде мати нижчий рівень життя, ніж теперішнє, обумовили тематику і хід цьогорічної кампанії. На відміну від дебатів 2002 року, сфокусованих на питаннях суспільної безпеки і імміграції, сьогоднішні дебати розгортається, головним чином, на соціально-економічному терені. Порівняння французької соціальної моделі з британським і скандинавським аналогами, чи потрібно додати більш гнучкості (flexibility) національному ринку праці, запропонувавши єдиний контракт, замість існуючої системи контрактів двох видів (безтерміновий СDI і терміновий CDD), які дії повинен здійснювати уряд, щоб зменшити негативні наслідки делокалізації підприємств з урахуванням необхідності збереження робочих місць; скільки французи повинні працювати: залишити без змін 35-годинний робочий тиждень, або дозволити робітникам працювати більше, не оподатковуючи додаткові години, що могло би бути вирішенням проблеми стагнуючих доходів, або навпаки "закріпити" реформу 35-годинного робочого тижня і навіть намагатися надалі зменшувати робочий час, що могло б дозволити зменшити рівень безробіття; як відновити конкурентоспроможність французької економіки, чиї результати, навіть, на фоні решти повільно зростаючих економік зони ЄВРО виглядають дедалі слабкішими, не ставлячи під загрозу соціальні досягнення.
Окрім соціально-економічної тематики, яка відверто домінує в цьогорічних дебатах, важливими залишились питання соціальної інтеграції іммігрантів. Значимість обговорення цього питання виглядає очевидною, приймаючи до уваги гостроту проблеми, про яку яскраво свідчать події осені 2005 р (бунт молоді, переважно вихідців із сімей іммігрантів, який, розпочавшись у пригороді Парижу, розповсюдився на пригороди більшості великих міст країни) або події двохтижневої давнини на приміському вокзалі Парижу, коли затримання конголезького громадянина, який не мав при собі проїзного квітка, привело до масових заворушень і зіткнень з правоохоронцями.
Цікавим моментом, якій слід відзначати, є відсутність тематики навколишнього середовища, іншого дуже важливого суспільного питання, у передвиборчих дебатах. Проте поясненням цьому є не слабкість інтересу до екологічних проблем, а, навпаки, існування консенсусу між всіма кандидатами щодо необхідності і терміновості прийняття необхідних заходів. Всі кандидати підписали "екологічний пакт" - перелік головних вимог щодо захисту навколишнього середовища і забезпечення сталого розвитку, запропонований активістом, представником громадянського суспільства Ніколя Юльо.
Іншим момент - витіснення на периферію питань зовнішньої політики, що цілком пояснюється гостротою соціально-економічної кризи, яку переживає суспільство
Які політичні сили приймають участь суспільних дебатах, пропонуючи свої відповіді на ці питання ?
Дванадцять кандидатів різних політичних забарвлень, що представляють різні "полюси" політичного спектру, беруть участь у цій кампанії. Їх число, достатньо велике у порівнянні з кількістю претендентів у президентських "перегонах" попередніх років, могло б бути ще більшим, якби деякі "малі" кандидати змогли пересягнути через бар'єр "паренажу" (parrainage - поручництво, підтримка) - збору підписів народних обранців (мерів, депутатів регіональних парламентів, комун,...) у підтримку свої кандидатури. Загальна кількість народних обранців різного рівню дорівнює 48,000, а для успішного проходження "паренажу" слід зібрати не менш 1000 підписів. Хоча надання підтримки у такій формі є "актом адміністративним, а не політичним", особисто, важко уявити собі, як народний обранець може надати підтримку кандидату, не поділяючи його ідей і поглядів. Багато "малих" кандидатів називають таку процедуру недемократичною, денонсуючи "зговір" проти них з боку "великих" партій, які, на їх думку, чинять надмірний вплив і навіть тиск на місцевих обранців. Відповідаючи на ці вимоги "малих" кандидатів, цього року, було прийнято зробити процедуру "паренажу" більш "прозорою": відтепер, кожний буде мати змогу дізнатись якому кандидату той чи інший обранець надав свою підтримку.
Незважаючи на відносно велику кількість кандидатів, навряд чи для французьких виборців існує ризик розгубитись, зіштовхнувшись з великою кількістю програм і пропозиції. Насправді, система політичних гравців є чітко структурованою, як "по вертикалі", так і у горизонтальній площині, що дозволяє охарактеризувати кожного кандидата як носія радикальної чи центристської позиції у площині "правого" чи "лівого" політичного крила.
Очолюють "пелотон" чотири "великих" кандидата, які отримають більше 10 відсотків голосів і мають можливість пройти у другий тур. Цими кандидатами є Ніколя Саркозі, лідер UMP (Union for a Popular Movement ; у момент заснування - Union for the Presidential Majority), об єднання, утворене трьома головними "правими" політичними силами: консервативною республіканською партією RPR (Rally for the Republic), лібералами-консерваторами з "Liberal Democracy" і значною частиною центристського об єднання "Союз демократичних сил" (UDF), а саме "Соціал-Ліберальною Радикальною Партією", "Народною Партією за Французьку Демократію" і численними лідерами Християнсько-Демократичного руху (Філіп Дуст-Блазі, Жак Барро). Об єднання UMP було засновано задля підтримки кандидатури Жака Ширака на президентських виборах 2002 року. Фактично, мова йде про політичні сили, які мають постійне місце на політичному Олімпі Франції після Другої Світової Війни. Проте чи є Ніколя Саркозі "кандидатом від влади" , кандидатом якій буде продовжувати політичну лінію Ширака ? Одним із слоганів Саркозі є слоган "rupture tranquille" ("спокійна (плавна) зміна"). Міністр економіки і фінансів в уряді Рафарена (2002-2005), міністр внутрішніх справ у нинішньому уряді, функціонер, який займав численні інші пости у владі протягом 80-90-их років, Саркозі, безумовно, є представником чинної влади. Проте, не маючи особливого бажання визнавати і власний "внесок" у провальні соціо-економічні результати останніх урядів, цей кандидат робить акцент на розбіжності між ним і нинішнім президентом. Тим більш, що відмінності у поглядах між ліберальним і "атлантичним" Саркозі, прагнучим підвищити конкурентоспроможність французької економіки за рахунок зменшення "соціального тягаря" і до посилення євро-атлантичних зв'язків, і "голістом" Шираком, який назвав в одному з нещодавніх інтерв'ю лібералізм сліпої ідеологією, "так саме небезпечною як і комунізм", і який намагався неухильно слідкувати "голістській" лінії у французькій зовнішній політиці, одним з принципів якої є створення альянсів для балансування і обмеження впливу США, є суттєвими.
Хоча, як наголосив минулого тижня Мішель Барньє, політичний радник Саркозі і екс-міністр зовнішніх справ, працюючи свого часу у Європейській Комісії, він мав нагоду переконатися, що багато соціалістичних партій Європи є куди більш ліберальними ніж права UMP, програма головного кандидата на перемогу на цих виборах на принципах лібералізму. Головними заходами, які пропонує Саркозі, є: зменшення фіскального тиску на підприємства, що дозволили би збільшити їх інвестиційні можливості і відновити економічне зростання; дозволити працівникам багатьох категорій працювати більш 35 годин на тиждень, не оподатковуючи додаткові години; надати підтримку у формі кредитування на льотних умовах для починаючих підприємців; збільшити "гнучкість" ринку праці. Не оголошуючи публічно ціль "імміграція нуль", кандидат пропонує створити Міністерство Імміграції і Національної Ідентичності, для того щоб краще контролювати міграційні потоки. Жорсткіша міграційна політика і часте використання націоналістичної риторики дозволяє кандидату активно шукати підтримку не тільки у "центрі", але й на "полі" крайньо-правих.
Сеголен Руаяль, кандидат від Соціалістичної партії, виступає у ролі головного конкурента фаворита соціальних опитувань, лідера UMP. Багато хто пов'язує стрімкий політичний прорив Сеголен Руаяль з бажанням змін - змін у політичний системі країни, внутрішніх трансформацій у соціалістичній партії. Хоча погляди на зміст і напрямок цих змін є різними: від необхідності руху СП убік соціал-демократії до соціал-лібералізму а ля Блер. Більш того, оприлюднивши 18 лютого "президентський пакт" - свою передвиборчу програму, яка містить "100 пропозицій", які кандидат робить французам, на думку багатьох, мадам Руаяль перетворилась із "альтернативного" кандидата, який несе зміни, у звичайного, традиційного кандидата від Соціалістичної партії. Основними моментами програми були пропозиції: надати усім випускникам університетів "право на першу роботу"- робоче місце, яке гарантувала б їм держава; збільшення пропозиції соціального житла; поступове збільшення мінімальної зарплати з 1100 до 1500 євро; не допустити лібералізацію і збільшення гнучкості ринку праці за рахунок зменшення чи скасування безстрокових робочих контрактів.
Численні фахівці стверджують, що саме оголошення цієї програми, яка відображає типові для соціалістів заходи і вимоги, не дозволяє більше мадам Руяаль дистанціюватися від традиційних позицій СП і виступати у ролі носія певних змін. Це стало певним бар'єром для подальшого зростання рейтингу кандидата від СП, який, згідно із результатами соціологічних досліджень, не дозволяє їй наздогнати лідируючого кандидата від УМП.
Франсуа Байру, голова UDF, центристського або право-центистського об'єднання демократичних сил, є третім "великим" кандидатом. Поява кандидата-центриста в країні, одної з головних характеристик політичної системи якої є традиційне протистояння між правими і лівими, викликає інтерес. Більш того, не маючи на початку кампанії статусу "великого" кандидата, рейтинг Байру протягом березня зріс майже вдвічі, до 20 відсотків, що й стало підставою вважати лідера UDF серйозним претендентом на вихід у другий тур виборів. Як можна пояснити успіх Байру ? Багато хто погоджується, що не останню роль в цьому грає стратегічне міркування виборців: якщо вихід у другий тур для Байру здається проблематичним, то, все ж таки, уразі успіху, у другому турі він майже напевне "поб'є" як кандидатуру Саркозі. Дійсно, маючи більш "м'яке" ставлення до вирішення деяких суспільних проблем (імміграція, боротьба із злочинністю, зокрема ставлення до неповнолітніх злочинців, яких Саркозі пропонує притягати до кримінальної відповідальності) і менш консервативні погляди і цінності, Байру зміг би об'єднати навколо своєї кандидатури велику частину "лівого" електорату, а також частину "правих", яким мало імпонує занадто радикальна в їх очах кандидатура лідера UMP. Таким чином, засоби масової інформації і сам кандидат пропонують кандидатуру Байру як "єдину справжню альтернативу Саркозі". Щодо ідей центризму і програми лідера UDF, то слід зазначити, що кандидат постійно підкреслює важливість ідеї об'єднання усіх політичних сил, окрім тих, що займають крайні "ліві" чи "праві" позиції.
Аргументом на користь центризму і створення коаліції є те, що "біполярна" модель вже вичерпала свій потенціал. Постійне протистояння між "правими" і "лівими" силами не сприяє виходу країни із соціально-економічної кризи і відновленню її позиції в Європі, які помітно послабшали після негативного результату референдуму з прийняття конституційного договору ЄС 29 травня 2005 року. Також, варто зауважити, що Байру постає як, мабуть, найбільш "про-європейський" кандидат, розглядаючи ЄС скоріше який можливість вирішення, а не джерело виникнення сучасних проблем французького суспільства. Серед інших пріоритетів кандидата UDF, окрім євроінтеграції, фігурують освіта - збільшення витрат на яку дозволить країні вирішити проблему конкурентоспроможності національної економіки і пристосуватися до глобалізації. Обговорюючи власну програму, цей кандидат підкреслює, що кандидата у Президенти обирають не за конкретні пропозиції, а за цінності, які він захищає. В цьому плані, Байру постійно підкреслює власну відданість традиційним цінностям, підкресливши минулого тижня, що хотів би, щоб "символом його країни був трактор, а ні jet set ».
Останнім «великим" кандидатом, який із рейтингом у 12-15 відсотків посідає четверту стрічку у загальному списку, є лідер "Національного Фронту" Жан-Марі Ле Пен. Як і 2002 році, коли лідер ультра-націоналістів несподівано для всіх потрапив у другий тур, головне місце у риториці кандидата займають питання проблем імміграції, слабких, "пористих" границь, нездатних надійно захистити націю від міграційних потоків і негативного впливу глобалізації, зокрема "ліберальної політики" Брюсселю, у загострені соціально-економічних проблем Франції. З питання імміграції, на відміну від Саркозі, який пропонує створити Міністерство з питань імміграції і національної ідентичності, яке б займалося встановленням квот, в рамках яких здійснювалась б видача робочих віз працівникам певної кваліфікації, з певним рівнем освіти, і їх подальшою інтеграцією, кандидат пропонує забезпечити нульовий приріст іммігрантів. "Відновлення національних границь" є, в очах кандидата, також вирішенням соціально-економічних проблем, надаючи можливість Франції "позбутися негативного впливу Брюсселю".
Решта кандидатів вважаються "малими" кандидатами, жодних з яких не пересягне через планку у п'ять відсотків. Традиційною є велика кількість "ультра-лівих" кандидатів: три кандидата "троцькіста" (Олів'є Безансон, Арлет Лагійє, Жерар Шіварді), кандидат альтер-мондьяліст Жозе Бове, а також лідер комуністів Марі-Жорж Бюффе.
Деякі особливі і цікаві моменти кампанії
Одним із цікавим моментів цієї кампанії є важлива роль, які відіграють епістемологічні кола (epistemological communities) - групи вчених і фахівців, у ході дебатів і формуванні суспільної думки. Так, відразу після того, як на сторінках газет і з екранів телевізорів почались доноситись пропозицій щодо збільшення державних витрат для досягнення певних суспільних цілей, скорочення ставок податків і зменшення державного боргу, численні економісти, які не мають відношення до команд кандидатів, розпочали здійснювати "шифраж" - конкретне вимірювання кожної пропозиції, що дозволяло б мати певну картину щодо можливості виконати ці обіцянки, а також щодо цілісності і наявності суперечностей у програмах кандидатів. Оскільки лейтмотивом кампанії став пошук шляхів подолання соціально-економічних проблем, то ще одною головною тему дискусій фахівців у мас-медійному просторі і на сторінках багатьох книжок, опублікованих під час кампанії, стали порівняння ефективності тої чи іншої соціальної політики, та переваг і недоліків соціальних систем різних країн. Найчастіше французька соціальна система ставилась у порівняння з британською, або із соціальними моделями країн Північної Європи. Так, відомий економіст Жак Женеро, опублікував книгу "Чому небезпечні "праві" ?», кажучи, що Саркозі й інші лідери UMP мають насправді на меті побудування суспільство "англо-саксонскього укладу", яке базуються на принципі невизначеності (uncertainty), що є неприйнятним для французького суспільства. Інший відомий фахівець Закі Лаїді, з університету Sciences Po Paris, кілька тижнів тому випустив книги "Вибратися з соціального песимізму", в якій робив численні порівняння між соціально-економічними системами Франції і країн Скандинавії, аргументуючи, що нинішній проект французьких соціалістів навряд чи у дійсності наближує Францію до моделі соціал-демократії країн Північної Європи. Взагалі, кількість літератури, що представляє кандидатів чи аналізує їх програми, є досить вражаючою.
Ще одної рисою кампанії є роль громадських організацій. Найбільш ілюстративним є приклад громадською акції, яка була проведена напередодні цієї компанії, під час Різдвяних вакацій, громадською організацією "Діти Дон Кіхота". На набережній Сени, у центральній частині Парижу, організаторами було створено наметове містечко, в якому було розміщено бездомних. Кожному громадянину було запропоновано прибути у наметове містечко, для того щоб "Провести ніч з бездомним". Метою акції було як притягнення уваги до проблеми житла, яка стає дедалі гостріше (постійне зростання кількості людей, що не мають житла, зростання цін на оренду житла, складнощі із забезпеченням прав орендодавців), так і для забезпечення прийняття урядом практичних заходів для реалізації універсального права кожного члена французького суспільства - права на житло. Вдало обраний час проведення акції (за кілька тижнів до офіційного початку виборчої кампанії) і власне її вдала організація дозволили притягнути увагу чинної влади, якою був прийнято закон, який передбачає заходи для реалізації універсального права на житло (la loi sur le droit au logement opposable). Проведення цієї акції привело до майже миттєвої появи теми житла у дебатах між кандидатами і до включення останніми пропозицій щодо її вирішення, із розстановкою акцентів на різноманітних аспектах проблеми (Сеголен Руаяль зробила обіцянку збільшити обсяги будування соціального житла; Ніколя Саркозі запропонував посилити права власників житла, що зменшить кількість вільного житла, яке не здається в оренду через можливі складнощі вирішення можливого конфлікту між орендаторами і орендодавцями; Франсуа Байру запропонував скасувати залог за житло, існування якого створює неабиякі складнощі під час пошуку житла для певних соціальних категорій з невеликими доходами (студенти, робітники з мінімальної заробітною платнею, тощо).
Проводячи загальне порівняння з українськими виборчими кампаніями, виявляються численні відмінності. Так, хоча рівень зацікавленості громадяни у ході і результатах кампанії є ніяк ні нижчим, в Україні, здається, існують певні інформаційні бар'єри і ізольованість громадян. Епістемологічні спільноти і громадянські організації, з одного боку, здається мають гірший доступ і менший вплив на кампанію кандидатів, а з іншого - є досить "віддаленими" і підтримають слабкіші контакти з широкою громадськістю. Крім того, незважаючи на великий інтерес, громадськість страждаю від недоліку інформації. Це стосується скоріше не інформації о кандидатах і їх програмах, а інформації про стан і дійсні проблеми суспільства, що обмежує уявлення про дійсні можливості суспільства і його перспективи.
Eng.: CHUKHNO Sergiy, Doctorant LEPII-EPIID CNRS/Université Pierre Mendès France Grenoble II Sciences Sociales
Враження і коментарі відсилайте будь ласка, на info@activist.org.ua
Передрук статей вітається з посиланням на www.Activist.org.ua
|
22/09/2008 20:16
