Версія для друку

Вiдправити коментар (повiдомлення) X Iм`я(нiк): введiть iм`я (нiк), пiд яким Ви бажаєте вiдправляти коментарi Пароль: Заголовок: Основний текст: Код захисту*:

Я ніколи в житті не був на Донбасі. Правда, кілька років тому двічі у справах відвідав Луганськ (щоразу на півдня) і один раз переночував у донецькому готелі. Сам же Донецьк удень я бачив лише з вікна автомобіля, який возив мене разом із іншими журналістами лютневим містом. Навряд чи це дає мені підстави стверджувати, що я таки був на Донбасі. Салон автомобіля, готельний номер-напівлюкс і залізничний вокзал – не місто і не характеристика звичаїв регіону.

Зате Анатолій Москаленко, нині покійний декан факультету журналістики Київського університету ім. Шевченка, де я вчився, був родом із Донбасу. На чому постійно наголошував. Особливо любив фразу: «Донбас ніхто не ставив на коліна, і нікому поставити не вдалось». Глибинний зміст цієї фрази я зрозумів восени 2004 року, коли назва окремо взятого регіону України набула демонічного звучання і почала ототожнюватися зі вселенським злом.

Тоді ж, озирнувшись назад, я усвідомив: третина моїх факультетських однокашників була родом із Донбасу. Тобто, на нашому факультеті певне «донбаське лобі» існувало задовго до аналогічного лобі в парламенті та уряді. І жодного злого умислу в цьому явищі не вбачалося.

Але після 2004 року слово «Донбас», а також власні назви «Донецьк», «Луганськ», мовні конструкції «на Донеччині» та «в Луганській області» почали проникати в мою квартиру щоразу, коли я вмикаю телевізор з метою подивитися чи хоча б послухати новини. Причому всі ці новини переважно погані, і до політики не мають жодного стосунку. Хіба що власна назва «Сєверодонецьк» примусить зробити мисливську стійку, навіть якщо в цьому місті не відбувається нічого сепаратистського, а лише зростає кількість безробітних. Зазначу: до згаданої осені 2004 року я або не звертав на це уваги, або такої кількості поганих новин про Донбас просто не було.

І головне: якщо звинувачувати когось персонально в інформаційній змові проти Донбасу, суть якої полягає лише в пошуку негативних фактів із життя регіону, то доведеться визнавати факт тотальної змови. Адже про соціальні та кримінальні негаразди Донбасу говорять у своїх випусках новин канали, що мають різних власників: «1+1», «Інтер», ICTV, НТН, 5 канал і навіть «донецькі» на ТРК «Україна». Хоча, здавалося б, останні мусили творити своєму краю суто білий та пухнастий імідж.

Значить, про змову все ж таки не йдеться. Тоді напрошується ще одне пояснення: Донбас – лише найзручніший та найбільш благодатний розсадник поганих новин, із яких, за неписаними законами, треба починати праймові новинні випуски. Для чого вишукувати якесь горе на Волині, Чернігівщині, Житомирщині чи в Криму, коли досить подзвонити луганським або донецьким кореспондентам?

Звичайно, горе є всюди. Але якщо про негаразди інших регіонів сюжети подаються нерегулярно та збалансовано, то про біди Донбасу говорять регулярно. Інколи роблять про це великий сюжет, інколи обмежуються лише згадкою. Та в якості експерименту можете день, а для його чистоти – кілька днів помоніторити випуски новин якогось із українських каналів.

Скажімо, у травні, навіть незважаючи на те, що головними новинами місяця були передвиборні перегони у столиці, на другому місці по кількості згадок у негативному контексті все одно був Донбас. Візьмемо хоча би 5 травня. Донбас – прикордонний регіон. А де кордон – там контрабандисти. Про кмітливих контрабандистів на Луганщині розповіли цього дня у випуску «ТСН» («1+1»). Хоча Україна має ще й західні кордони, де контрабандистів не менше, але їх там або не ловлять, або вони не такі кмітливі, як донбаські. Того ж дня в Луганську оголосили про намір встановити в місті пам’ятник жертвам ОУН-УПА. Де на Донбасі, у степовому краю, знайшлися жертви «бандерівців», які ховалися в карпатських лісах, у випуску «Событий» (ТРК «Україна)не пояснили. Зате в одному з наступних сюжетів забили на сполох: в Україні більше мільйона громадян потребує поліпшення житлових умов, і більшість цих людей мешкають на Донеччині. Дехто з них, наче ковбої-переселенці чи троє з Простоквашино, освоюють та, фактично, колонізують покинуті та занедбані донбаські містечка. Нарешті, цього ж таки дня «Подробности» («Інтер») та «Вчасно» (НТН) повідомили про дорожню аварію на залізничному переїзді в Донеччині, в якій загинуло четверо.

Я свідомий того, що жахливі аварії трапляються всюди в Україні. Проблеми з житлом існують і на Черкащині, і на моїй рідній Чернігівщині. Так само, як ламатимуть списи довкола оцінки українських визвольних змагань кінця 40-х років минулого століття всюди, крім Галичини та Волині. Проте ілюстративний матеріал на тему «так жити не можна» береться чомусь із надр Донбасу.

До кінця травня українцям у випусках новин розповідали, з-поміж іншого, таке:

- Слов’янськ на півночі Донеччини заливає водою;

- луцький зоопарк не випускали з Краснодону митники (бачте, навіть звірям нема спокою в проблемному регіоні);

- у Макіївці звалилася стіна житлового будинку; Донецьк та Луганськ найбільше винні за газ, тому ці міста «Газ України» буде вимикати від постачання;

- під час матчу «Динамо» (Київ) – «Шахтар» донецькі болільники поводилися агресивніше за інших;

- у вихідні та святкові дні найбільше людей загинуло в ДТП на Донеччині та Луганщині;

- з 90 дітей, потерпілих від масової вакцинації проти кору та краснухи, 85 – із Донеччини, а старшокласник із Краматорська взагалі помер;

- Донецька міськрада обмежила використання української мови у школах та дитсадках;

- голова Старобешівської райадміністрації Донецької області Іван Канн попався на хабарництві;

- палає шахта «Комсомолець Донбасу»; донецькі та луганські гірники погрожують масовими акціями протесту.

Це – лише вибірковий перелік новин. Я дивився новини в травні лише 4 рази, за цей час зафіксував 21 згадку про проблеми Донбасу. Так, ніби інші регіони – менш проблемні чи безпроблемні. Не забувайте, що лише одну історію про трагедію на каруселі в Луганську обговорювали в телевізорі щонайменше тиждень, починаючи з кінця квітня. Якщо задатися ціллю і сидіти перед телевізором місяць, можна скласти хроніку на кшталт «Цей день у житті Донбасу».

Є, до речі, в інтернеті подібна хроніка: «Цей день в історії Великої Вітчизняної війни». Але навіть там ви частіше знайдете нудний рядок: «У цей день на фронтах нічого суттєвого не відбулося», ніж у вітчизняних новинах – позитив про життя Луганської та Донецької областей. Я би взагалі радив редакторам усіх новинних програм в разі, не дай Боже, відсутності якоїсь чергової страшилки про цей регіон повідомляти: «На Донбасі сьогодні нічого суттєвого не відбулося».

Свого часу «Телекритика» справедливо писалапро «києвоцентричність» усіх, навіть негативних телевізійних новин. Життя в Україні не завмирає за межами Окружної дороги, і керівництво інформаційних служб про це останнім часом забуває. Так, треба розповідати про життя поза столицею, там теж маса проблем. Гаразд, нехай під новинами з регіонів розуміють насамперед «чорно-жовті», з цим нічого не поробиш. Але чому будь-яка негативна тенденція, будь-яке негативне явище ілюструється здебільшого на прикладі Донбасу? Невже весь цей праймовий негатив не можна хоча б для різноманітності пошукати деінде, крім Донбасу? Виглядає, що цей регіон віддувається по негативу за всю Україну, перетворюється на всеукраїнського цапа-відбувайла.

Так чи інакше, а в мене з теленовин складається уявлення про Донбас як про регіон, де небезпечно кататися на каруселях, робити будь-які щеплення і взагалі – лікуватися, ходити та їздити вулицями, висловлювати свою думку, займатися бізнесом, народжувати дітей. Словом – там небезпечно жити. Невже таке моє… не зовсім позитивне в силу нав’язаних стереотипів сприйняття цього краю треба як не щодня, то через день лише підсилювати та підтверджувати? І змінити цю мою думку та поламати стереотип може і повинен, насамперед, той-таки телевізор.

«Телекритика»