| Вiдправити коментар (повiдомлення) |
X |
|
|
Збигнев Бжезинский об Украине
Денис Базилевич , 28/10/2007 06:17
 Как ни крути, но господин Бжезинский - это величина планетарного масштаба. Как бы кто ни хотел, но к его живой мысли и рассудительным рекомендациям прислушиваются многие представители именно категории "decision making" политического истеблишмента Соединенных Штатов. |
Я уже было забыл о прошедшем 16 -17 октября в Вашингтоне двухдневной конференции из цикла "Путь Украины к зрелой национальной государственности", и как я выкраивал время в своем графике дабы не пропустить выступление советника и попечителя Центра стратегических и международных исследований, бывшего советника президента США в сфере национальной безопасности, Збигнева Бжезинского, как вдруг получил рассылку Моргана Вилльямса из СигмаБлейзера со стенограммой выступления Бжезинского, что заставило меня вновь вернуться к событиям тех дней.
Мне представляется необходимых ознакомить как можно большую украинскую аудиторию с текстом выступления этого человека, поскольку, во-первых, это действительно приятно слушать, во-вторых, это невообразимо вдохновляет на поступки во благо нашего государства, в-третьих, это в большой степени отражает отношение американского государства к Украине в целом, что лишний раз демонстрирует для американцев значимость той роли, которую Украина пытается занять в регионе.
Прилагаю стенограмму выступления господина Бжезинского:
Я дуже вдячний за те, що маю можливість говорити перед цією аудиторією знову, а через цю аудиторію з народом України. Я хочу почати з привітання народу України з їхньою політичною зрілістю. Він це ще раз довів. Він показав, що має політичну культуру, і йому є чим пишатися. Народ має політичну культуру, яка є частиною загальної політичної культури демократії. Так би мовити, погодитись не бути згідним, гостро дискутувати, політично поділитися, але залишаючись у межах довгого конституційного процесу. Це значний успіх і я думаю, що український народ має причину ним гордитися.
Взагалі, Україна повинна сказати своєму молодшому брату Росії, що повинна навчитися української політичної культури. Я бачу, хтось посміхається: „Молодший брат”? Росія – це молодший брат України, для тих, хто знає історію. І політично Україна показала свою зрілість та здатність знаходити компроміс, чого Росія ще не продемонструвала. Подивіться на декілька останніх президентських виборів. Є дуже простий тест на демократичність виборчих процесів. Якщо ви не знаєте, хто виграє, і якщо ваші передбачення часто не справджуються, знайте, - це демократія. Передбачити результати президентських виборів у Росії – для мене не проблема. Я знаю результат. І вам це теж щось говорить.
Тож молодший брат має навчитися у свого старшого брата, і я вважаю, ми (американці) також маємо дечого повчитися, бо я пам’ятаю, коли з’явилася держава Україна, прогнози щодо її майбутнього були невтішні. Ніби, Україна не витримає випробовування часом. Я пам’ятаю деяких дуже компетентних аналітиків-інтелектуалів, які нам казали, що Україна розколеться на дві, що країна, по суті, нестабільна. Можливо, західна Україна (Галичина) і може проголосити незалежність, але решта, мабуть, що ні.
Подивіться на останні вибори. Все зростаюча комплексність вибору. Тимошенко зробила відчутний прорив на сході. Як не дивно, навіть Янукович отримав кілька голосів на заході, і країна дедалі частіше голосує як єдине ціле. Якщо хочете інший приклад, подивіться на коротку кризу з маленьким азовським островом Тузлою, що його за якоюсь особливою логікою Російська Федерація хотіла включити в свою територію, трансформуючи його з острова на півострів (з боку Російської Федерації). Пам’ятаєте, як відреагували українці? Всі-всі, в тому числі й президент Кучма повернувся з Бразилії і, стоячи на берегах Тузли, жорстко проголосив: „Це - українська територія”. І подивіться на рішення Ради. Здається, що голосування було майже одноголосним, якщо зовсім не одноголосним, включаючи комуністів. Таке однозгідне голосування показало, що територіальна цілісність України є непорушною.
Отже ми знаємо, що Україна є успішною як національна держава. Україна існуватиме, і ніяких сумнівів в цьому немає. Україна – це, без сумніву, частина європейського пейзажу. Україна – це частина європейської політичної культури. Вона це продемонструвала. Україна – частина європейської культури, і всі, хто перебуває в Києві, навіть з коротким візитом, бачать численні докази цього. Це стійка реальність, до якої всі мають звикнути. І в цьому процесі всі мають позбутися невігластва.
Коли Україна стала незалежною, багато людей, включно і в цій країні (США,) не були впевнені в тому, що таке Україна і де вона. До слова „Україна” часто додавали артикль “the”. Але зараз усе змінюється. Також важливо, щоб зміни проходили і в Україні. І я маю на увазі дещо дуже особливе. А саме: країна, нація – це реальність тоді, коли вони мають глибоке історичне самоусвідомлення. І це важливо, бо країна без пам’яті – це як людина без мізків, без самосвідомості. Я був вражений цим кілька років тому. Коли я був у Києві і вирішив під час свого перебування там, особисто поїхати в Биківню, про яку, я впевнений, більшість із вас знає. Коли ж я говорив з близьким до Кучми високопосадовцем, він не знав, що це таке. І я підозрюю, що багато інших українців в нещодавньому минулому не мали жодного уявлення про Биківню і не усвідомлювали важливості знати ці речі. Ось чому рішення Ради про геноцид – історично і політично важливе. Це поворотний пункт, це нагадує людям про речі, які сталися, про важливість бути незалежними і бути відповідальними за свою власну країну. І в країні саме це відбувається. І це все на краще, бо складає невід’ємну частину більш складних промислових і фінансових питань, які ви обговорювали в контексті зв’язків України, Європи та ЄС.
Має бути енергійна, процвітаюча, політично успішна Україна, щоб вона була частиною Європи, а Європа має змінити своє бачення Сходу, щоб зрозуміти, що кордони Європи не закінчуються річкою Буг. Справа в тому, що Європа – це динамічна реальність, але одночасно частина історії і культури, і Україна є частиною цієї історії та культури.
Після останніх виборів Україна має можливість знову показати в дії свою політичну зрілість, і, я думаю, народ показав це через свій вибір, бо я вірю, що Помаранчева Революція поклала край питанню: чи витримає Україна випробування часом, чи ні? Це сталося кілька років тому, але тепер також важливо показати політично зріле лідерство. Це лідерство, керівництво має бути відповіддю тому факту, що народ політично зрілий, і також, це означає, що народ має ясне поняття відповідальності і підзвітності за політичні рішення і політичні програми. Все розуміння демократії – це поняття про змагання програм і змагання керівництва, а потім - підзвітності та відповідальності за керівництво, яке не може бути затуманеним, не може бути прихованим, непрозорим. Проблема відповідальності та підзвітності повинна бути чітко визначена.
І ось чому президент Ющенко має реальну можливість втілити серйозну й ефективну систему відповідальності та підзвітності, основану на двох складових – більшості та меншості. Більшістю може бути двопартійна коаліція, це може бути навіть частково широка коаліція, якщо дехто з опозиції хоче бути частиною більшості, але це не може бути уряд, який робить підзвітність та відповідальність непрозорими через розмивання програм і розділ між елітами, які мають альтернативні програми, бо такий недолік породжує політичний цинізм і створює враження „ми – нація”, а „вони – еліта”, і підсилює віру, що еліта є корумпована і наживається на людях, і ніколи не підзвітна народові.
Альтернативи, вбудовані в таку систему керівництва, – це важливий аспект демократії і президент Ющенко має можливість установити це: або через двопартійну коаліцію, або через формулу „дві партії +”- коаліція, може, навіть у дуже розмитому розумінні - через часткову широку коаліцію, але точно не через повну велику коаліцію (куди входять усі партії), бо тоді змішуються в одно підзвітність та відповідальність.
Прем’єр-міністр Тимошенко має можливість показати, що вона є істинним національним лідером, і на підтвердження цього - велика підтримка на виборах. Вона також має можливість керувати в такий спосіб, щоб показати, що вона не тільки передвиборчий популіст, але відповідальний національний лідер, який може формувати політику на довгий період, без емоцій, але із зобов’язаннями, з твердістю, але без помсти, отримуючи підтримку і міцну повагу. Вона показала великий політичний талант і є зростаючою зіркою на українському політичному небосхилі. І нині вона має можливість втілити ці таланти в стійке лідерство.
Попередній прем’єр-міністр Янукович теж може показати себе як відповідальний опозиційний лідер. Не як продиктований великим сусідом вибір, але як питомо український національний лідер, який бере участь у загальному прориві України в Європу. І він це заявив, будучи прем’єр-міністром, але, як то кажуть, „не спробуєш – не дізнаєшся”, і треба показати це зобов’язання не тільки словесно, будучи на посаді, але й на практиці, як опозиційний лідер, і як лідер треба полегшити кроки України як можливого учасника в ширшому європейському проєкті.
Іншими словами, кожен із трьох політичних лідерів України має тепер історичний шанс, історичну можливість довести кожному, що Україна – не тільки національний успіх, але що це країна, яка закриває неминучу прірву між нею і Заходом. І це провалля – не вина українців, це наслідок відсутності свободи, відсутності незалежності, присутності комунізму стільки десятиліть і підкорення століттями імперській системі. Якщо ви розглянете всі це причини цієї прірви, ви будете вражені тим, що ця прірва така маленька. І близький той день, коли Україна стане повноправним учасником європейської пригоди.
Можна без кінця говорити про проблеми, які треба розв’язати, про критерії, яким треба відповідати, про стандарти, які треба задовольнити, про дефіцити, як треба перебороти, але імпульс даний саме в цьому напрямку.
І Європа також змінює своє бачення України. Незнання, яка я відчував в США 15 років тому, було так само поширене і в Європі, ... може не настільки поширене, але близьке до того. Сьогодні все драматично змінюється й образ України як нормальної європейської держави потихеньку стає переважаючим. І в цьому не лише обнадійлива перспектива для України, але і ширша сфера, ширша перспектива.
Я глибоко переконаний, справді переконаний, я стратегічно переконаний, що оскільки Україна рухається до Європи, імперіалістична можливість для Росії закривається назавжди, і Росія тоді матиме лише одну можливість – наслідувати приклад свого старшого брата. І це дуже обнадійлива та серйозна перспектива, оскільки ,врешті-решт, Росія не має вибору, якщо подивитися на величезний простір Росії та її демографічну кризу, зростаючу силу східних сусідів. Якщо Росія не рухатиметься в Європу, збудеться інша перспектива, яку колись описали алегорично, але в якій є загрозливе географічне визначення: „Європа до Уралу”. Пам’ятайте генерала де Голля, коли він говорив про Європу до Уралу. Він не пропонував, щоб Росія буде поділена, він мавлише на увазі Росію в Європі. Росія в Європі по Владивосток може стати привабливою можливістю для Росії, але якщо вона її не втілить, росіяни постануть перед загрозливою непевністю в майбутньому.
Отже Україна, в певному розумінні, пропонує не тільки урок, але і обнадійливий шлях для Росії, дорогу, яку - всі ми на Заході будемо сподіватися - Росія пройде. Тому що це було б в інтересах розширеного Заходу, якщо Росія вчасно стала б ближчою та глибше асоційованою зі Заходом. Україна ставить вагомий геополітичний виклик усім нам, але я вважаю, що на цей виклик ми можемо дивитися сьогодні, невдовзі після українських виборів та, зокрема, через результати цих виборів, зі зростаючим оптимізмом. Дякую.
Переклад з англійської - Ірина Туз.
|
22/09/2008 20:16
